Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

Українська мова належить до давньописемних мов, тобто нашому письму понад тисяча років. Нині українська посідає 21 місце в переліку найпоширеніших мов світу.

Українською з XVI ст. назвивали мову жителів українських земель Речі Посполитої, однак до середини XIX ст. про мову, яку ми зараз так називаємо, переважно говорили «руська мова». У Великому князівстві Литовському українська була державною мовою (ця «руська» мова була спільною для українців і білорусів); нею писали законодавчі акти в Молдавському князівстві. За деякими відомостями, навіть бахчисарайські хани листувалися українською з турецькими султанами!

…українська мова є другою чи (за іншими відомостями) третьою з-поміж слов’янських мов за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської)?

Українська мова є однією з найбагатших і найбільш розвинутих мов світу. Багатство її визначається передусім щедрістю лексики й фразеології. А ще в неї унікальна милозвучність – виразно вимовляються майже всі звуки та не існує різкої відмінності між вимовою наголошених і ненаголошених складів.

Давні слов’яни вже в самоназві, яка походить від поняття слово, підкреслювали зрозумілість своєї мови на противагу незрозумілим мовам сусідів, яких промовисто нарікали німцями, тобто «німими».

1928 р. в Парижі відбувся Міжнародний конкурс мов, під час якого фахівці мали визначити, яка з мов світу є наймилозвучнішою. Для цього зачитували тексти різними мовами, зокрема й вірші Тараса Шевченка. Члени журі належно оцінили виразність і мелодійність української мови. Серед чотирьох переможниць наша мова посіла третє місце, поступившись лише французькій та італійській і залишивши позаду фарсі (перську). 1934 р. також у Парижі відбувся новий конкурс на мелодійність мови. Цього разу французька знову виявилася найкращою, друге місце посіла фарсі, а третє – знову українська.

…до 90-х років ХХ ст. наша мова майже 400 років перебувала під забороною чи під утисками, зазнавала репресій або не мала повноправного державного статусу в тих країнах, до складу яких входили українські землі?

Загалом у світі налічують понад 2 500 мов, які належать різним націям, народностям і племенам (за іншими відомостями – близько 5 000; точну цифру встановити важко, тому що відмінності між різними мовами й діалектами є досить умовними).

Візантійський мандрівник та історик Пріск Панійський у 448 р., перебуваючи в таборі гунського вождя Аттіли, військо якого на той час розташовувалося на території сучасної України, записав уже суто українські слова – мед і страва.

Найдавніша згадка про «руську» (тобто українську) мову на території сучасної України належить до 858 р. Уперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці XVIII ст., з виходом у 1798 р. першого видання «Енеїди» І. Котляревського, якого вважають засновником нової української літературної мови.

Українську мову вивчають у багатьох університетах світу, зокрема в Канадському інституті українських досліджень та Гарвардському інституті українознавчих студій.

Українська мова належить до східної групи слов’янської гілки індоєвропейської родини мов. Найбільше українська споріднена з русинською (котра походить із лемківського діалекту української), також багато спільного має з білоруською й російською. За словниковим складом для української мови «найрідніша» білоруська (близько 75 % спільних слів), а також дуже подібні польська, словацька й болгарська (близько 70 %), чеська та російська (близько 60 %).

Коли в VІ–VІІ ст. предки сучасних сербів і хорватів переселилися з України на Балкани, вони «взяли з собою» багато елементів, притаманних і сучасній українській мові. У них є чимало, здавалося б, типово українських слів: вир, гаj, квочка, китица, кожух, кољиво (коливо), крок, кут, крхки (крихкий), мршав (миршавий), снага, треба. Такі самі, як і українські, назви місяців у хорватській мові мають, проте, інше значення: травањ – це квітень, липањ – червень, српањ – липень, листопад – жовтень, але сечањ – січень.

У VІІІ–Х ст. русичі підпорядкували частину литовських племен, із яких згодом сформувалася білоруська народність. Білоруська мова, яка сформувалася після цього, мало чим відрізняється від сучасної української, лише манера вимовляння звуків у ній залишилася литовською (дзекання, цекання, акання, м’яка вимова). Останнім 983 р. Володимир Великий завоював литовське плем’я ятвягів. Мова їхніх нащадків, які живуть на землях сучасної Берестейщини, – українська.

Найкраще мова дохристиянської Русі збереглася в українських народних піснях, адже їх не можна перекладати, вільно лише редагувати, доповнювати або скорочувати. Але ось ця щедрівка, яку й тепер співають у ніч із 13 на 14 січня в селі Доброгості Львівської області, не зазнала редагування: